Заборони – складна тема для багатьох батьків. Відмова зазвичай означає конфлікт – це явний або прихований – який нерідко закінчується сльозами, істериками, неслухняністю і капризами улюбленого чада. Мама з татом в розпачі пробують домовитися, закликають до розуміння, закидають байдужість і навіть йдуть на шантаж – але найчастіше марно. Що ж – залишити все як є? Дитячі психологи запевняють: говорити «ні» потрібно обов’язково, але робити це варто правильно.
Будьте послідовні. Стабільність – це та аксіома, з якою важко сперечатися. Позиція батька повинна залишатися твердою, тоді дитина буде з нею рахуватися. Сказавши категоричне «ні» раз, не збивайте малюка з пантелику – йому набагато легше прийняти одну постійну відмову, ніж десятки мінливих рішень.
Контролюйте ситуацію. Дорослий завжди впевнений у собі і в своїй забороні – саме тому він озвучує його спокійно і доброзичливо. Підвищення голосу, дратівливість, зайві емоції, лють, агресія – ознака слабкості. Боятися їх можна, а от поважати – навряд чи. Намагайтеся завжди вести себе стримано, дитина розуміє внутрішні суперечності куди краще, ніж здається дорослим.
Не провокуйте. Буває так, що дитячі капризи – зовсім не пустощі або спроба привернути увагу, а справжнє повстання проти несправедливості. Нещадна і позбавлена розумних підстав система заборон – кращий спосіб виховати некеровану дитину. Пам’ятаєте: «я так сказала» і «тому що я дорослий» – непереконливі аргументи на користь відмови. «Я розумію, як тобі цього хочеться, але немає, тому що…» – звучить куди краще.
