Ви професіонал у своїй сфері, але робота перестала приносити радість, чи впав дохід, чи хочеться освоїти іншу діяльність. Багатьох на цьому шляху чекає Синдром самозванця. Як з ним впоратися?
Якщо вам хочеться зробити улюблене заняття справою всього життя, яке приносить і задоволення, і дохід, то спершу є сенс щиро відповісти собі на запитання: “Чим я, власне, люблю займатися?”.
Якщо бути чесним, кожна людина чітко знає, що їй подобається робити насправді, але не кожен визнається в цьому самому собі та оточуючим. Заважають страхи: страх зробити помилку, не отримати визнання, зіткнутися з осудом тощо.
Тому постарайтеся дати собі абсолютно чесну відповідь на питання, яке прозвучало вище. Це стане першим кроком на шляху не лише до улюбленої роботи, а й до особливого стану світу у душі. Йдеться не про щастя, яке є піком емоцій, а про розуміння того, навіщо ви живете і куди рухаєтеся, про відчуття наповненості.
“А що щодо грошей? — спитайте ви. — Щось я не чую ні слова про те, як більше заробити!”
Високий дохід для мене не є самоціллю. Великі гроші — це шлях до більших можливостей: розвиватися активніше, частіше допомагати людям і ні в чому не відмовляти.
Для мене справжнє мірило успіху — сотні створених сімей та відчуття, що я потрібна і корисна людям.Саме це допомагає мені боротися із Синдромом Самозванця. Адже в моїй сфері є лише один критерій справжності: справжня сваха приносить щастя!
Між іншим, це ще одна причина, чому я таки обрала свою професію. Вона завжди має конкретний результат, на відміну від роботи психолога, який вислуховує своїх пацієнтів, дає поради, а результат не завжди очевидний. У роботі психолога зазвичай немає ніякого “було/стало”, просто життя людей стає трохи кращим. Тоді як у свахи все наочно: до неї приходять самотні та нещасні люди, а йдуть щасливі та закохані!
Як я стала сучасною свахою
Я свого часу переїхала до Москви з конкретною метою: знайти цікаву роботу. У себе в селищі могла б влаштуватися хіба що психологом до дитячого садка на зарплату 5–7 тисяч рублів. З голоду б не померла, звичайно, але хотілося саме реалізуватися, відшукати справу до душі. Ура, допомагатиму людям знаходити своє щастя — це ж так здорово!
Але швидко розчарувалася, коли я побачила реальний стан справ… У тій компанії відверто обманювали клієнтів, маніпулюючи людьми у досить жорсткій формі.
Саме ця робота підштовхнула мене до думки про те, що потрібно створити що- то принципово інше: щось етичне, шляхетне, те, що реально допомагало б, а не служило як машина з викачування грошей із клієнтів.
Зізнаюся, було непросто. У перший рік я навіть втратила сон, тому що сильно переживала за клієнтів. Деякі з них говорили: “Олено, ви моя остання надія. Я вже зневірилася, втомилася, не знаю, що робити!”
З іншого боку, були й ті, хто намагався звинуватити мене в шахрайстві. Найчастіше — люди, яким потрібен був результат ось прямо зараз, зараз.
Пізніше я прийшла і до усвідомлення: неважливо, чим займатися, певний відсоток незадоволених клієнтів буде завжди,у будь-якій сфері. А в моєму випадку він досить низький. Але всі негативні відгуки спрацювали в результаті мені на благо. Адже, як відомо, чорний піар — найкращий.
Я максимально щиро ставлюся до роботи та людей, яким допомагаю. Коли прокидаюся вранці та бачу свіжу посаду своєї клієнтки з коротким текстом “Я щаслива” — розумію, що таки перебуваю на своєму місці і не помилилася з вибором професії. Це дарує мені емоції, які заряджають, надихають та додають сил.
Страхи при зміні сфери діяльності
Важливо пам’ятати: проміжок часу між початком вашого шляху та моментом, коли ви отримаєте перший серйозний дохід від своєї улюбленої справи, може бути довгим. Настільки, що захочеться все кинути на півдорозі. Напевно вас будуть долати страхи: той же Синдром Самозванця або боязнь безгрошів’я.
Але мені здається, що і з цим можна впоратися, паралельно розвиваючись у двох напрямках. Перше — стабільна діяльність, яка приноситиме прибуток відразу. І друге – заняття, що дає реальне моральне задоволення. Говорячи простою мовою, вдень працювати в офісі, увечері писати картини маслом.
Ще один серйозний страх — що вас не оцінять, критикуватимуть. Мене це хвилює досі. Тобто з досвідом страх критики зазвичай не минає — це погана новина. І хороша — з критикою можна і потрібно працювати, щоб звертати її собі на користь.
Наступний чудовий страх близький до Синдрому Самозванця. Я говорю про так званий страх відмінників.Багато членів моєї команди пройшли через цей стан і успішно його подолали.
Поясню: кожну співробітницю я вибираю так само серйозно та вдумливо, як інші люди — подружжя. Новачок, перш ніж потрапити до команди, проходить багатоступінчасту перевірку. Тож я чудово знаю, наскільки уважні та відповідальні мої підлеглі. Всі вони чудово справляються з обов’язками, але при цьому переживають, що могли б працювати більше та краще!
Мій рецепт такий: коли ти знаєш, що зробив усе якісно, ??професійно, своєчасно та з душею – можеш бути спокійним. Абсолютного ідеалу досягти неможливо. Хоча до нього треба прагнути. У цьому сенсі Синдром Самозванця дуже корисний. І взагалі, страхи — наші друзі. Тому моя вам порада. Спитайте себе: “Чого саме я боюся?” А далі кожний виявлений страх розгляньте через призму питання “Що я можу з цим зробити?”.
При цьому слід розуміти: є уявні страхи, а є реальні. Скажімо, якщо ви боїтеся спочатку залишитися без грошей — це нормально і цілком резонно. Отже, є сенс заздалегідь подбати про джерело доходу, а улюблену справу розвивати як додатковий напрямок. І повністю перейти до нього, лише коли буде відчуття твердого ґрунту під ногами.
А ось страх осуду не конструктивний, а навпаки, деструктивний. Орієнтуватися на нього означає приносити свою внутрішню гармонію в жертву думці суспільства.
Пам’ятайте, що страх – це перше, що гальмує людину, коли вона обирає собі професію. Якщо хвилюєтеся про те, що скажуть інші, знайте: ви все одно отримаєте підтримку, займаючись тим, що вам подобається. Просто вона може з’явитися не одразу. Вас почнуть поважати і цінувати, ледь побачать, чого ви реально досягли.
Як повірити у свою самоцінність
Якщо ви збираєтеся будувати життя, орієнтуючись на оцінку оточуючих, це шлях у нікуди! Як я пізнала на власному досвіді, критики знайдуться завжди. Втім, як і ті, хто підтримає. І якщо ви робите щось справді корисне, то других буде більше.
Є багато вчителів та психологів, які кажуть: “Просто вірте в себе – і все вийде! До речі, давайте я попрацюю з вашою самооцінкою. Ми її підвищимо до небес”. Так, це можна зробити. Проблема в тому, що після подібної “роботи над собою” людина, яка коштує лише побачити пару засуджуючих поглядів, знову заб’ється в темний кут свого страху. І вийде, що вся довга робота — сизіфова праця.
Людині важливо і потрібно жити в концепції: я все про себе знаю, в тому числі свої хороші і погані сторони, і не потребую нескінченного схвалення. оточуючих. У такому разі самооцінка, а вірніше самоцінність, перестане залежати від зворотного зв’язку суспільства.
Будь-яка людина, яка досягає навіть найменших перемог, ризикує бути засудженою. Такий закон буття: більше досягнень = більше уваги = більше критики. Тому варто навчитися просто ухвалювати, але не пропускати через себе думки інших.
Прийти до такого внутрішнього балансу непросто. До мене звертаються жінки та чоловіки – всі вони хочуть, щоб їх любили, заохочували, надихали та підтримували. Очікують, що з’явиться інша людина і піднесе їм щастя на тарілочці, хоча цей стан насамперед слід шукати в собі. Жодний “заміж” не зробить вас успішнішим, впевненішим, радіснішим. Просто дозвольте собі бути собою.
Увага! Інформація, представлена в статті, має ознайомчий характер. Матеріали статті не закликають до самостійного лікування. Тільки кваліфікований лікар може поставити діагноз і дати рекомендації з лікування, виходячи з індивідуальних особливостей конкретного пацієнта.
