Звичка економити народжується в голові.
Чи можуть злидні передаватися у спадок? Чи існує якийсь ген, який прирікає нас на злиденне існування? А що коли корінь всього зла взагалі криється в нашій голові? Про це вже багато разів говорили тренери з особистісного розвитку, психологи, і, як мінімум, частка істини в їхніх словах є.
Вам доводилося бути в таких оселях, де весь інтер’єр кричить про відсутність коштів? Ні, ми не говоримо про старі меблі чи килими, а про тотальний безлад і занедбаний стан.
Здається, навіть за браком фінансів можна почати все з невеликої акуратності, і хоч щось змінити. Ось так і бруд — це не супутник відсутності коштів, а частина менталітету. А як часто бруд і злидні супроводжують і йдуть разом? Отак і злидні селяться в немитих головах.
Звичка економити починається у голові
Як мінімум певний відрізок часу (до певного віку) люди взагалі не думають про те, що фінанси та добробут важливі. Частково свій відбиток на наше життя накладає середовище, і за п’ять, десять, п’ятнадцять років життя з’являються та утворюються звички. Адже в дитячі роки ми всі безтурботні та щасливі, доки не стикаємось із тиском ззовні.
Стаючи дорослішими, контактуємо зі світом та нашим середовищем поруч. З’являється біль, помилки та перемоги, історія, досвід. Все це у кожного своє.
Одне з давніх вчень стверджує, що до тринадцяти років у людей є розум, а ось розсудок проявляється лише пізніше.
Чи помічали ви, як багато батьків скаржаться на дітей віком від 15 років, перехідного віку. Тут усе просто. Дорослішаючи, люди відчувають і помічають більше, готові чинити опір певним моментам, маючи власний погляд на життя.
Батьки часто вбивають у голови, ставлять рамки, кажуть, що їхнє чадо може здобути лише певну професію, або у них взагалі немає коштів на вищу освіту. Тільки дитина, що вже підросла, бачить світ більшим, відкритим, з величезною кількістю можливостей, і зовсім не таким похмурим, яким його зображують батьки.
Якщо ж цього розширення, зростання, дорослішання немає, людину затиснули в рамки, вона все життя ризикує жити в рамках “крихітної людини”, яка приречена на невдачі, часто нездатна рухатися до своєї мети і досягати більшого та кращого.
До якогось моменту на кожного з нас неминуче тисне те середовище, де виховуємось і ростемо, величезне значення мають установки батьків, їхнє ставлення до фінансів та місце у соціальній ніші. Поступово ми стаємо не просто глиною, з якої ліплять, а набуваємо форми та фортецю.
Будуємо наш досвід та висновки. Тільки чи влаштовує нас сьогоднішнє життя? Що бачимо по сторонах і поряд. Чому б не помітити, що у житті більше можливостей, ніж ми звикли використовувати?
Нам часто казали: “не купимо це… навіщо тобі, давай щось простіше… і так працюємо на трьох роботах”.
Можливо, хтось із нас намагався довести своїм батькам протилежне, а за особисту думку, дитину називали важким підлітком.
І серед такого ж класу завжди можна знайти людей, які живуть краще. Просто вони міркують, думають, поводяться не як бідні. Усі складнощі та труднощі завжди починаються саме з голови, з тих установок, які ми перед собою ставимо, і як ми почуваємося.
Що робити?
Не твердити постійно “мало грошей”, “у мене немає грошей”, а подумати “скільки зараз потрібно для щастя”, “живу щасливо”, “скоро я зможу собі це дозволити”.
І можливості для розширення з таким грамотним, позитивним та вірним поглядом на життя обов’язково знайдуться.
Бідність — вона в голові
Почати з усунення облізлих кутів у будинку. З звичайнісіньких речей, дрібниць. Викинути мотлох, позбутися непотрібних речей. Найголовніше — почати.
Нехай навіть найпростішим способом, щоб не програмувати свою дитину на важке існування, не обмежувати її рамками.
Багатство, як і бідність — це стан розуму.
