Якщо вас “зачепила” розповідь про сценарії відкладеного життя, але ви поки що не зрозуміли, чи відкладаєте життя на потім, – ось ознаки синдрому відкладеного життя та причини, через які це відбувається.
Ознаки синдрому відкладеного життя
Не важливо, за активним чи пасивним сценарієм все розвивається — у будь-якому випадку у людей із синдромом відкладеного життя є спільні риси у мисленні та поведінці. Ось список найпоширеніших симптомів.
Очікування та передчуття. Людина чекає, коли закінчить інститут, переїде від батьків, створить сім’ю, виплатить іпотеку, вийде на пенсію, а до цього часу живе мріями та очікуваннями. Можливо, очікування навіть не пов’язане з якимось великим завданням, просто людина починає робочий день і чекає на обід, тиждень проводить у передчутті п’ятниці, півріччя — відпустки, рік — Нового року.
Справжнє не тішить .Бувають, звичайно, дрібні радощі, але людина старанно їх знецінює. Зарплату одержав? Та нісенітниця, хіба це гроші взагалі! От коли стану мільярдером, тоді й радітиму. Підвищення? Та це лише очікувана зміна, ось коли стану топ-менеджером…
Сподіваюся, у цей момент ви згадали стару з казки про золоту рибку: та теж страждала на синдром відкладеного життя.
Уявлення про поворотний момент. Відчуття “неповного життя” не дуже непокоїть, оскільки людина має віру: настане “день Х”, після якого почнеться справжнє щастя. Здається, все, що є зараз, — не настільки важливе і цінне, як те, що буде потім.
Характерні фрази. У промові людей із синдромом відкладеного життя часто проскакують такі формулювання : “поки не…”, “зараз не можу…”, “ось коли …, тоді і…”, “спочатку потрібно…” тощо.
Часті порівняння. Незадоволеність своїм життям в тому, що людина оцінює і звіряє свої досягнення з чужими. І, звичайно, не на свою користь.
Запаси.Синдром змушує відкладати як радість і задоволення, а й цілком матеріальні речі. Така людина матиме запаси їжі, грошей, речей на всі випадки життя. Причому користуватися ними він не стане, адже все це “на чорний день”, “коли буде час”, “на виріст” і т.п. Синдром відкладеного життя може виявлятися у різних сферах. “Потім” стосується не лише великих придбань, досягнень або отримання бажаної посади.
Любителі азартних ігор, наприклад, теж схильні жити в очікуванні: їх ніби не дуже хвилює сім’я, друзі чи хобі, тому що вся їхня енергія, вся увага спрямована на великий виграш. Не важливо, чи намагаються вони серйозно вивчати теорію чи просто чекають, коли на них посипляться гроші, — у будь-якому разі те, що є у них зараз, не хвилює і не захоплює. Цей же феномен зустрічається у < strong>співзалежних,тобто у людей, чиї родичі страждають на алкогольну або наркотичну залежність. Вони не живуть свого життя, не дбають про себе. Такі люди стають рабами чужої згубної звички. Наприклад, дружина алкоголіка може думати так: “Ну як же я можу піти займатися своїми справами, а раптом він знову зап’є?!”. небудь” настане тверезість. А поки цього не сталося, співзалежні намагаються вигадати спосіб вплинути на іншу людину, а не займатися власним щастям.
У романтичних відносинах синдром відкладеного життя найчастіше можна спостерігати у фасадних сімей і в любовних трикутниках. Фасадними називають сім’ї, які намагаються виглядати ідеальними в очах інших людей. Чоловіки, дружини і навіть діти збоку здаються щасливими, ніби вони щойно фотографувалися для коробок з вівсяними пластівцями: усі одне одного люблять, ніхто ні на кого не злиться, конфліктів не буває…
Як правило, такі люди дуже бояться розлучення, хоч насправді вони давно нещасні разом. Але розлучення, на їхню думку, — “ганьба”, тому вони продовжують спілкуватися один з одним за необхідністю, зберігати особу сім’ї, нікому не показують, що насправді всі втомилися. У таких сім’ях всі чогось чекають: батьки поки виростуть діти, діти коли батьки нарешті розлучаться і вдома не буде постійної напруги.
У любовних трикутникахсхожа картина: всі чогось чекають. Третя людина (тобто коханець чи коханка) чекає, що партнер піде із сім’ї. Той, хто змінює, — що хтось вирішить ситуацію або що настане момент, коли він сам зможе вибрати. Чоловік або дружина — що все це блаженство партнера колись закінчиться.
У моїй практиці був випадок, коли жінка зберігала вірність своєму коханому і чекала, поки він розлучиться з дружиною … 19 років. Весь цей час вона відмовляла собі в праві на щастя в особистому житті, адже колись він все ж таки зважиться… ні, цього так і не сталося. Натомість вона вирішила вийти з цих відносин і почати жити.
Причини синдрому відкладеного життя
Режим постійного очікування може виникати як із внутрішніх причин, так і під впливом зовнішніх факторів.
Вивчення цього феномену почалося з того, що дослідники виявили: багато жителів північних міст розглядають своє становище як тимчасове та впевнені – “справжнє життя” почнеться тоді, коли вони переїдуть у південніші райони. Своє перебування на півночі вони пояснювали необхідністю заробити гроші, створити можливість для переїзду.
Ще одна категорія зовнішніх причин — культурно-історичні, економічні та ідеологічні особливості нашої країни. Деякі дослідники вважають, що синдром відкладеного життя набув такого широкого поширення у зв’язку з відмовою від планової економіки. Люди отримали можливість бачити реальні результати своєї праці, накопичувати та купувати.
З іншого боку, люди, які кілька десятиліть вірили у світле майбутнє (те саме “потім”), були схильні відкладати своє життя. Вони не користувалися гарним посудом, хіба що один-два рази на рік у великі свята; звикли годинами стояти в чергах — це саме по собі привчає до постійного очікування.
Я б сказала, що той і інший формат можуть спровокувати розвиток синдрому відкладеного життя, просто кожен по-своєму.
Психологічних причин розвитку цього синдрому маса. Давайте умовно розділимо їх на групи та розглянемо уважніше.
З дитинства та сім’ї
Особливості виховання. Діти погано вміють керувати своєю поведінкою, відкладати бажання на потім і включати волю, коли це потрібно. Тому батьки привчають їх до дисципліни, за що їм дякую. Щоправда, іноді трапляються перекоси.
Часто мами та тати дуже активно кажуть, що не можна робити, але забувають сказати, коли час дії цієї заборони закінчується. А буває, що одна заборона змінюється іншою. Спочатку “поки не з’їси – з-за столу не встанеш”, потім “ось уроки зробиш, тоді і грай”, потім “коли школу закінчиш, тоді і будеш вирішувати” і “коли свою сім’ю заведеш, тоді і правила в будинку будеш встановлювати “.
Частина з цих обмежень справедлива (тільки не перше, звичайно, це харчове насильство), але якщо дитина звикає жити у вічному очікуванні, то дуже ймовірно, що у нього розвинеться синдром відкладеного життя. Особливо часто це буває у людей, які звикли до величезного тимчасового розриву між цілями: одна річ, якщо треба почекати день чи тиждень, зовсім інша — рік чи кілька років.
Невпевненість у собі. Синдром відкладеного життя нерідко пов’язаний з однією або відразу двома думками: “Я не зможу” та “Я недостойний”. Важливі рішення, радість і задоволення людина усвідомлено або несвідомо відкладає на потім, коли зможе їх “заслужити” або коли зможе до них як слід підготуватися. Щоправда, щастя так і не настає, поки людина не повірить у себе.
Установки. Вірити у певні правила життя ми починаємо рано. Ці правила можуть бути засвоєні в дитинстві від батьків та інших значущих дорослих, з казок, фільмів, прислів’їв та приказок, релігії.
Наприклад, Попелюшка довго страждала, доки не прийшла чарівниця і не врятувала її від сумного сьогодення. Буває, що деякі сюжети казок так сильно впливають на дитячу психіку, що й у дорослому житті люди стають такими ось Попелюшками — доки всі зернятка не переберуть, на бал відправитися не можуть.
Потужний слід у психіці можуть залишити інструкції: “Терпи, козак, отаманом будеш”, “Заради краси треба потерпіти”, “Справі час – потісі час” і т.п. Інколи бувають і формулювання “як не треба”. Пам’ятаєте байку про Стрекозу, яка літо червоне заспівала? Це саме той випадок.
Сімейні міфи.У сімейній психології міф – це відповідь на питання “хто ми?”, “Що нас відрізняє від інших сімей?”. Це загальне знання у тому, як треба жити. Синдром відкладеного життя часто зустрічається, наприклад, у “виживальників”. У таких сім’ях вважається, що ніщо не повинно діставатися легко, домагатися своїх цілей будь-що потрібно з напругою і в жодному разі не можна йти простою дорогою. Цей міф дуже згуртовує сім’ї, адже вони штучно створюють собі “важкі часи”, а в такі періоди люди об’єднуються.Життєвий сценарій. У транзактному аналізі виділяють кілька сценаріїв, на які може бути запрограмоване життя людини.
Ви ж зустрічали людей, у яких усі “майже” – ну ось ще трохи, і все буде? Щоправда, в останній момент у плани щось втручається та досягти результату не вдається. Життя таких людей нагадує історію Сізіфа, який піднімає камінь у гору, але на самій вершині гравітація виявляється сильнішою і камінь знову скочується вниз.
Є ще один сценарій, він називається “поки не…”. І він теж нагадує міф про героя, цього разу про Геракла. Якщо пам’ятаєте, цей сміливий чоловік мав здійснити 12 подвигів, і лише потім йому обіцяно було блаженство. Ідея цього сценарію – щось хороше може статися лише після того, як закінчиться щось погане. І в тому, і в іншому сценарії ми бачимо, що людина не живе тепер.
Сором і розчарування.Синдром відкладеного життя – це чудовий спосіб втекти від реальності. Від сьогодення, яке засмучує, не задовольняє, засмучує. У деяких людей цей синдром з’являється через гірке розчарування: у дитинстві та юності вони представляли своє майбутнє, де вони успішні, щасливі, а під вікном стоїть “Феррарі”. Але потім вони виросли, “Феррарі” купити не вдалося, та й життя взагалі не так вже й радує.
Прийняти свій неуспіх – боляче і ніяково. Щоб не засмучуватися і не проживати сором за те, що не вийшло, такі люди переконують себе: все це тимчасово, ось незабаром настане чарівне життя… Страхи. Іноді синдром відкладеного життя пов’язаний не з тим, що людина не змогла чогось досягти, а з тим, що за наявності, здавалося б, усіх потрібних ресурсів вона так і не наважується зробити заповітну дію, після якої настане щастя.
Наприклад, він постійно відкладає момент створення сім’ї. Спочатку каже, що нема квартири, а от коли купить, тоді все й станеться. Але квартира куплена, а наш герой все не поспішає. Говорить, що тепер потрібно організувати стабільний дохід. Згодом пасивний дохід. Потім іншу квартиру, бо ця виявляється не підходить.
Розумієте, так? Насправді все потрібне в людини є. Але ще є страх досягти цієї мети. Може, він боїться відповідальності. Може, почувається абсолютно щасливим без сім’ї і боїться зізнатися в цьому собі та іншим (належить хотіти сім’ю). Словом, страхів у такій ситуації можливий цілий набір.
Якщо тисне соціум
Висока завантаженість. Синдром відкладеного життя часто зустрічається у трудоголіків та перфекціоністів. Такі люди перебувають у постійному прагненні нових вершин: спочатку потрібно закінчити проект, потім заробити мільйон, потім відкрити ще дві філії… нескінченні ланцюжки цілей начебто надають сенсу, але насправді забирають у людини його “тут і зараз”. У глибині душі такий старанний працівник мріє про час, коли все це закінчиться і можна буде нарешті відпочити від суєти.
Орієнтація на результат. З одного боку, ця риса, звичайно, дуже хороша. Особливо коли йдеться про роботу. Але навіть такі чудові сторони особи можуть сильно псувати життя, якщо стають нав’язливими.
Людина, яка орієнтована на результат, ігнорує процес. Йому не важливі власні успіхи на шляху до великих досягнень, і він схильний знецінювати зусилля інших людей: а чому тут радіти, якщо ціль не досягнута? Ось коли завдання повністю буде виконане, тоді і буде привід.
Біда в тому, що саме життя це процес. Радіти не лише цілі, а й шляхи до неї — це і означає жити.
Чужі цілі. Психологи кажуть так: “Людина не має енергії на виконання чужої волі”. Це означає, що якщо людина намагається досягти мети, нав’язаної кимось іншим, то робити це може дуже і дуже довго. І не факт, що зрештою досягне.
Що ж, цілком природно чинити опір тиску ззовні. У такій ситуації бувають цікаві картини: людина може на свідомому рівні бути впевненою, що вона дійсно хоче досягти результату.
А на несвідомому відбувається саботаж. Зрештою він каже, що хоче, а робить усе так, щоб не вийшло. Причому якщо вказати на цю невідповідність, то людина, швидше за все, образиться або розсердиться. не так вже й хочеться.
